Авторизация
Меморіальна табличка на честь Мирослава Афоніна
На честь запоріжця встановили меморіальну дошку на будинку, де він жив разом із бабусею. Боєць 505-го окремого батальйону морської піхоти поліг у серпні 2023 року, визволяючи селище Урожайне на Донеччині. Детальніше – "ЗаБор".
Нагадаємо, що нещодавно у Запоріжжі встановили меморіальні таблички нацгвардійцю Валерію Лукіну та добровольцю Юрію Шкіндеру.
Мирослав Афонін народився 7 лютого 1989 року в Запоріжжі. Навчався у школі №89, а згодом працював у службі безпеки й охорони України проводником службових собак. Він був матросом, помічником гранатометника другого гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини А4635. Не був одружений.
17 серпня 2023 року Мирослав загинув у бою за селище Урожайне Волноваського району Донецької області. Його поховали на Правобережному кладовищі в рідному Запоріжжі. Нагород не мав, але є лист пошани від командира 505-ї окремої морської бригади підполковника Сергія Шаталова.
Про звільнення населеного пункту родина дізналася з новин, не підозрюючи, що саме там Мирослав здійснить свій останній героїчний вчинок. Його мати, Ліна, згадує: син не міг залишатися осторонь, коли в країні точилася війна. Прикладом для нього був вітчим Олексій, який також став на захист України. Мирослав пішов на своє останнє бойове завдання добровольцем.
"На своє останнє завдання він пішов добровольцем. Казав: я не гірший за дядю Льошу – теж піду захищати Батьківщину. Не міг залишитися вдома, коли треба було захищати нашу землю. Він завжди реагував на несправедливість. Не проходив повз, якщо комусь робили боляче", – розповідає мати загиблого воїна.
Тепер меморіальна дошка на будинку, де він жив, нагадує: Мирославу Афоніну назавжди 34.
Ініціатором встановлення став засновник громадської організації «РАЗОМ. ЮА» Ігор Ілюшкін. За його словами, історії загиблих героїв мають бути почутими, а пам’ять про них – живою.
"Мирослав зробив свій останній вчинок свідомо, по-чоловічому. Він був одним із тих, хто не чекав наказу, а пішов, бо розумів: Україну треба боронити тут і зараз. Його подвиг – не лише про війну, а про гідність, честь і любов до Батьківщини", – зазначив Ілюшкін.
Радник голови Запорізької ОВА з питань ветеранської політики Микола Хорішко наголосив, що саме завдяки таким людям Україна стоїть. А пам’ять про них – моральний обов’язок кожного.
