Авторизация
Токмак знаходиться під окупацією від самого початку повномасштабної війни. Мешканець міста Олексій, який зміг виїхати на підконтрольну Україні територію розповів про перші дні вторгнення та окупацію. А також про те, як він втратив рідну доньку та маленького онука, яких вбила російська ракета. Докладніше - "ЗаБор".
Олексій Ігнатенко - один з тих, хто не захотів жити в окупації й зумів виїхати з рідного Токмака Запорізької області на підконтрольну Україні територію навесні минулого року. З того часу його життя кардинально змінилося. Чоловік живе у Дніпрі, його дружина і неповнолітній син – у Польщі, а старшу доньку й онука – вбила російська ракета.
У великому інтерв'ю для "Української правди" чоловік розповів, вірить в те, що вже скоро Токмак звільнять, він знову повернеться під синьо-жовтий прапор, однак вже не впевнений, чи зможе повернутися в місто, в якому провів усі своє життя.
"У моєму будинку живе "приїжджа" родина. В бабусин будинок теж заселили "гостей". Помешкання родичів взагалі перетворили на справжній бордель. Усі мої знайомі, з ким я спілкуюся, вже не мають свого помешкання – або там хтось живе, або розікрали все до голих стін. Навіть не знаю, чи зможу повернутися в будинок, де жили якісь люди, окупанти. Гидко. Поки що таке відчуття", – зізнається чоловік.
Токмак окупували на другий день великої війни, 25 лютого 2022 року. За словами Олексія, у самому місті боїв, як таких, фактично й не було.
"Зайшла велика ворожа колона, може, 100 одиниць техніки, може, більше – ніхто не рахував. Біля мосту, через річку, стояли наші хлопчики. Не минуло і 20 хвилин – як їх усіх з однієї гармати розстріляли. Ото і вся війна, яку тоді бачило місто. В окупації місто знову стало депресивним. Вже в перші дні важка техніка пройшла, розвалила центральну частину. Сьогодні Токмак виживає, вода і світло не всюди є. Хоча ті, хто там залишилися, не дуже розповідають. Вони на російських мобільних операторах, спілкуємось зрідка через інтернет, коли він у них є. Що там зараз, я достеменно не знаю, але коли говорив востаннє – то казали, що дуже важко", - розповів чоловік про рідне місто.
Олексій з сімʼєю та усі їхні родичі зуміли виїхати з окупації, більшість відправилася за кордон, дехто – в Запоріжжя, хтось – у Дніпро. Ще в березні 2022 року поїхала донька Анастасія з онуком Макаром, якому тоді було лише пів року. Вони жили у Дніпрі, а пізніше завдяки волонтерам дівчина знайшла прихисток у Польщі. Згодом з Токмака до Польщі виїхала і дружина Олексія з сином Микитою.
Сам же чоловік виїжджав пізніше, разом з тещею і племінниками – 5-річним Сашком і 13-річним Кирилом. А після виїхав до Дніпра, де жив його зять. Влітку до них з Польщі приїхала донька Настя зі своїм маленьким сином.
Однак всіх їх Олексій втратив через російських окупантів. За його словами, 6 січня Настя з чоловіком і сином зняли в Дніпрі окрему квартиру на вулиці Набережна Перемоги, 118.
Саме в тому підʼїзді, куди вже через тиждень, 14 січня, о 15:30 влучила російська ракета і забрала їх усіх. Тоді одним терористичним ударом росіяни забрали життя 46 людей, ще 11 – і досі вважаються зниклими безвісти, серед них - і півторарічний Макар.
Олексій розповідає, що в той день працював у таксі й віз клієнтку, коли почув вибух. Каже, будо насправді гучно, але всі до такого вже звикли, тому особливої уваги він не звернув. Лише коли пасажирці подзвонив син і назвав адресу, куди влучила російська ракета – у нього всередині все упало.
"Саме їхній підʼїзд, поверх… То було страшне! Їх знайшли не відразу, а лише наступного дня, у неділю. Упізнали спершу по особистих речах. А згодом я опізнав доньку за незвичною формою вуха. Вона згоріла. Від неї хіба четвертина лишилася… Навіть згадувати таке – надзвичайно важко", - розповідає чоловік.
Нагадаємо, "ЗаБор" розповідав про сім'ю Насті з Токмака, що загинула із чоловіком та маленьким сином внаслідок ворожого удару окупантів. Дівчина була професійною спортсменкою і тренеркою зі спортивної акробатики.
Дружина Олексія Ольга залишається в Польщі. Того дня, за півтори години до вибуху, вони востаннє поговорили телефоном з донькою – Настя саме вкладала Макара спати. Їй, каже Олексій, просто нереально важко – адже не змогла вмовити Анастасію залишитися там, за кордоном:
"Насправді вмовляли всі. Але донька завжди була така: як сама вирішила, так і буде. Син Микита теж важко переживає втрату сестри. Вони були дуже близькими, Настя була для нього справжнім взірцем", - каже чоловік.
Більше оперативної інформації читайте в нашому Телеграм-каналі.
