Авторизация
Ми розповімо вам про запорізьких волонтерів, що кують перемогу у тилу і допомагають усім чим можуть, взявши на свої плечі медичну сферу. Волонтери розказали, як прийшли до того, щоб допомагати саме таким чином, як для них почалася війна і що вони роблять зараз. Спілкувалися кореспонденти "ЗаБора" з об’єднанням медичних волонтерів ГО Unia Ophthalmica та БО БФ “Україна об’єднує світ”.
Спілкуємось ми з медичними волонтерами за складі, який заповнений медикаментами. Також тут різні подарунки від військових частин: від прапорів до безпечних залишків снарядів. Тут усі свої. Люди заходять тільки по справах. Тут немає метушні. До речі, ми спілкуємось у суботу і волонтери сюди приїхали у свій вихідний по основній роботі.
Переважно усі працюють на основній роботі, де отримують зарплатню, а волонтерство - як громадський обов’язок, який з тобою постійно. Так, Ольга Гайдаш, з якою ми спілкуємось першою розповідає, що на волонтерську працю вона виходить кожного дня.
«Вже 25 лютого, взявши у свекрухи найбільшу каструлю, почала готувати їсти для людей, що стали на блокпостах»
Гайдаш Ольга Анатоліївна - лікар офтальмолог, менеджер, мати двох дітей. Ольга – виключно патріотична, вони принципово розмовляє українською. В неї не тільки одяг з українською символікою, а навіть й манікюр.
- Ольга, як для вас почалася війна?
- 24 лютого її дзвінком розбудили діти. Вони живуть за кордоном, але про війну дізналися раніше ніж я.
В цей день спочатку закрила всі свої питання стосовно роботи, а ввечері намагалась знайти в своєму районі бомбосховище. Проте знайти його не вдалося.
25 лютого побігла на ринок купувати засоби гігієни. Проте усі ринки були майже закриті. В той же день, катаючись по місту, яке перебувало в паніці, побачила людей, які стояли на блокпостах та зрозуміла, що вони голодні.
Тож вже 25 лютого, взявши у свекрухи найбільшу каструлю, почала готувати їсти для людей, що стали на блокпостах.
Десь на третій день, приїхавши знову з каструлею на місце, біля об'єкту, який треба було охороняти, мене запитали: "Ви з ресторану чи з дому?". "Я спочатку не зрозуміла питання, але потім збагнула, що люди вже по цьому питанню почали гуртуватись. Тож я вирішила змінити сферу діяльності, лишивши цю справу професіоналам".
І наступною своєю справою обрала збір пляшок для коктейлів Молотова серед своїх друзів-офтальмологів та просто знайомих.
А потім побачила як знайомі волонтери отримуючи товари медичного призначення, користувались Гугл-перекладачем, щоб зрозуміти які ліки від якої недуги. Тому я зрозуміла, що цей напрямок роботи треба об'єднувати і щоб принаймні медицина була в руках медика.
- Коли це було?
- Це вже був початок березня... І далі понеслося. Спочатку маленький склад, потім більший, а згодом вже і в більшому не вистачало місця і знову треба було збільшити складське приміщення.
«Чули, що до міста приходили вагони з гуманітаркою, але нічого до волонтерів не доходило»
- Як ви об’єдналися у єдине медичне волонтерське співтовариство?
- Рівно рік я співпрацюю з Сергієм Малишевим. Ми об'єдналися на той час, бо мені потрібно було звільнити приміщення, яке використовувалось під склад, а Сергій мені допоміг знайти нове. Я з радістю переїхала, ми об'єднали наші зусилля та щодня, без вихідних разом працюємо задля перемоги.
- Як і хто навчав, що треба робити?
- Навчатися всьому доводилось самим. Вивчали якою має бути тактична аптечка, що вона має вміщати. Потім пройшли курси тактичної медицини і змогли сформувати не тільки аптечки першої невідкладної допомоги для бійців, а й рюкзаки для парамедиків з усім необхідним приладдям.
- Чи була вам якась допомога від влади?
- Жодної допомоги від влади волонтери не отримували. Один раз вони були запрошені на круглий стіл з приводу обговорення поточних проблем та потреб в цій сфері, але вважають цей захід лише витраченим часом. Бо за дві годи заходу, окрім пустих балачок нічого конкретного не почули й якоїсь підтримки від влади не отримали.
Проте ті речі, які привозять закордонні донатори є настільки потужною допомогою, що Ольга навіть порівнює відкриття цих гуманітарних коробок з оргазмом від якості їхнього вмісту.
- А ті гуманітарні грузи, що були на складах ОВА?
- Десь в квітні-травні 2022 року, коли я намагалася всюди волати про те, що Запоріжжя це прифронтове місто і намагалась привернути увагу до наших потреб, вишукуючи де що тільки можна, мені волонтери з міст Західної України сказали, що ми, Запоріжжя, в чорному списку. Я навіть одразу не збагнула про що мова? А вони кажуть: "Так у вас же ж там фурами, вагонами в Запоріжжі все пропадає, а ви в мене тут просите допомогу».
Тоді мені було так важко пояснити, що запорізькі волонтери свідомі, що вони працюють на благо людей, міста, країни. Вони чули, що до міста приходили вагони з гуманітаркою, але нічого до волонтерів не доходило. Навіть ходили між людей такі чутки, що серед міських шкіл розподіляли гуманітарні продукти харчування, а директори шкіл начебто мали слідкувати за терміном придатності продуктів та тихесенько їх викидати, якщо цей термін спливав. Але не забезпечували цим людей, які дійсно потребували допомоги.
Далі почали формуватися Пункти Незламності. Й тут також люди між собою говорили, що по цим Пунктам Незламності возилось обладнання, яке фотографувалось, потім перевозилось до іншого, де знову фотографувалось. Тобто формувалась ілюзія забезпечення і пунктів, і людей, які туди приходитимуть усім необхідним. Проте найближчий Пункт Незламності я забезпечила медикаментами та обладнанням сама, таким як тонометри та інше для надання першої медичної допомоги, бо нічого цього в Пункті не було.
- Деякі люди вважають, що волонтери працюють за гроші?
- Ой, коли побачите чергу, де роздають гроші, покличте і мене, я теж постою в цій черзі. За усі місяці, які я працюю волонтером, єдине що отримала - це банку сгущеного молока та каву від друга-волонтера.
Тому, щоб забезпечити собі на життя, додатково офіційно працюю менеджером на закордонну компанію, намагається приділяти цьому багато часу, але коли телефонують з приводу того, що потрібна термінова допомога, то, звісно, ми допомагаємо.
- Як збираєте гроші на медичні потреби і чи не зменшилися донати зараз?
- Бували такі випадки, коли ввечері викладала на своїй сторінці в соцмережі запит на допомогу з чеками та сумою до збору й лягала спати, то, прокинувшись, бачила, що необхідна сума була зібрана. І якщо на початку війни за одну ніч можна було зібрати й 60 тисяч гривень на закупівлю необхідних товарів, то тепер, якщо до ранку надійде 3-4 тисячі, це буде супер. І це не тому, що стало менше довіри, бо в мене завжди є про що розповісти та про що відзвітувати, але в людей стало і менше грошей, і, напевно, менше довіри через корупційні та бюрократичні скандали, які ми всі бачимо на сторінках ЗМІ.
«26-го февраля я уже собирала бутылки для коктейлей Молотова, 27-го я искала стекловату для того, чтобы закрывать эти бутылки»
Другий наш герой - Булаш Людмила В’ячеславівна. До війни Людмила 3 роки не працювала, насолоджувалася життям. До цього була начальником відділу маркетингу холдингу АНЦ, Копійка, Шара, Благодія. Тобто з медициною і аптечною справою вона на «ти».
Коли ми розмовляємо, поряд працює її чоловік, допомагаючи розвантажувати медикаменти. Він був з початку війни на фронті – військовим хірургом (точніше лікар- анестезіолог). Але був списаний через вік.
Людмила вибачається, що не дуже добре розмовляє українською, тому відповідає на російській.
- Людмила, як для вас почалася війна?
- 24 февраля проснулась около 4.30 утра и не могла понять, что происходит, пока не вышла на балкон и не увидела пролетающих в небе военных самолетов. Вспоминая то утро, такого чувства страха, какое нахлынуло тогда, я никогда ранее не испытывала.
25 февраля я проводила мужа в военкомат, который по профессии врач-анестезиолог. Через три дня он вышел на связь и сказал, что у него ничего нет, кроме марли 73-го года...
Когда ушел муж, я, конечно, до обеда проплакала. Но после обеда пошел клич о сборе вещей для раненых в госпиталь, а 26-го февраля я уже собирала бутылки для коктейлей Молотова, 27-го я искала стекловату для того, чтобы закрывать эти бутылки, с целью их сохранить" - вспоминает события февраля 2022-го Людмила Булаш.
В итоге, желая помочь своему мужу, я за собственные средства, тысяч на 300, закупила медицины. Очень много друзей, которые мне в этом помогли. Были люди, которые сами покупали все необходимое и приносили на место.
Так и работали.
А через время ко мне обратился ДФТГ#4 (тогда они еще назывались "АЗОВ") помочь им по медицине. Так все и закрутилось. Я стала добровольцем этого "добробата". А когда вышла в резерв в ноябре прошлого года, сидеть на месте уже не получалось.
Меня пригласили в фонд "Україна об'єднує світ" помочь по медицине.
Здесь уже пошли более серьезные объемы. Так как у меня был опыт работы в фармацевтической сфере и хорошие отношения со многими поставщиками и производителями товаров медицинского предназначения.
Я обращалась к ним с просьбой о помощи и очень многие мне не отказывали. И по сей день мы сотрудничаем. Мы отправляем заявки и напрямую получаем от них товар безвозвозмедно как гуманитарную помощь".
Объединение с Малышевым и общим движением медицинских волонтеров произошло 1 июня.
«Коли виникла загроза підриву ЗАЕС, ми розфасували понад 10 тисяч доз йоду»
Третя людина, з якою ми поспілкувалися – це Сергій Малишев, він майже завжди у розʼїздах по справах, з кимось постійно на зв’язку, вирішує термінові питання.
Малишев Сергій Олександрович - керівник ГО Unia Ophthalmica, директор офтальмологічної клініки TopMedical. На початку вторгнення окупантів Сергій - один із керівників волонтерського центру «Паляниця» по Александровському та Вознесенському районам.
- Сергій, як для тебе почалася повномасштабна війна?
- 24 лютого ми прокинулися набагато раніше, ніж зазвичай. Нас розбудив телефонний дзвінок друзів із Кропивницького. Їхній будинок знаходився неподалік військової бази, по якій був вранці приліт. І помчало...
24 лютого ми запакували всю апаратуру і 25 лютого разом зі своєю сім'єю відправив її на Західну Україну.
Я залишився сам, два дні думав, чим себе зайняти. Потім побачив у соцмережі пост Василя Бушарова про волонтерський центр "Паляниця", поїхав до них та запропонував приміщення під волонтерський центр. Ми тоді взяли на себе і колл-центр усієї "Паляниці", обробляючи щодня по 250-300 дзвінків.
Ми набрали команду волонтерів, у нас сиділо тоді чоловік 12, половина з яких займалися обробкою дзвінків, а половина видавала памперси/гігієну, одяг, все, що завгодно, все, що було.
А потім, за кілька тижнів до нас приїхав «Карітас Маріуполь», їх на той момент уже розбомбили у самому Маріуполі. Ми мали приміщення з тільки зробленим ремонтом для відкриття нового діагностичного відділення з 28 лютого. Цей ремонт нам коштував десь 2,5 млн, а ми навіть не встигли його відбити і все це запрацювало як волонтерський центр на 500 кв.м
Волонтери від «Карітас-Маріуполь» видавали продуктові набори. Ми ж займалися гігієною та рештою питань.
Потім вже на інших приміщеннях ми починали збирати ліки для захисників та біженців. З'явилися друзі з США та Європи, які допомогли нам із первинною закупівлею медикаментів. Ми почали збирати кошти на рахунок нашої громадської організації та почали закуповувати турнікети "C.A.T.", гемостатичні бінти "Celox" прямо на заводі у США. Перша закупівля у нас була на 10 тисяч доларів. Ці гроші ми отримали від декількох закордонних виробників медичного обладнання.
Це було дуже потрібно, тому що було дуже багато запитів з тактичної медицини і ліків від новостворених бригад ТРО, які не були забезпечені державою. У нас з'явилися друзі у Польщі, які почали привозити необхідні медикаменти. Ми сортували та передавали їх військовим та ВПО. У нашій команді є два волонтера з вищою фармацевтичною освітою – доцент та кандидат наук Запорізького медуніверситету, які тягли на собі все це перші чотири місяці.
Коли виникла загроза підриву ЗАЕС, ми розфасували понад 10 тисяч доз йоду. Із нашим йодом (калію йодід) ходив весь обласний центр комплектування, кілька лікарень та військові. Зробивши першу закупівлю реактивів, ми зрозуміли, що нам дуже не вистачало фінансів. І ту кількість ліків та інших речей, яку в нас просили, ми не можемо забезпечити. Стільки донатів ми, нажаль, не збирали.
І почалися перебої з постачанням гемостатиків та турнікетів. Черга на заводі у США, на піку, була 12 тижнів. Тобто ти замовляєш, платиш, а товар отримуєш лише за 3 місяці.
- І як ви тоді почали виходити із цієї ситуації?
- Запити від стабілізаційних закладів чи шпиталів, це завжди великі цифри - номенклатура до 50 різних ліків, сотні літрів розчинів, сотні крапельниць тощо. А може бути запит на тактичну групу з пʼятнадцяти осіб. З самого початку це було за правило отримувати запити “ми батальйон такий-то, дайте нам 500 турнікетів, 500 гемостатиків і всього по 500 для індивідуальних аптечок”. Ми не мали коштів, щоб забезпечити всі замовлення. В цей момент і народилася думка про власне виробництво компонентів аптечки I.F.A.K.
- В чому в вас як медичних волонтерів є запити зараз, які потреби ви закриваєте?
- Ця вся історія почалася з бажання допомогти усім. Потім ми зрозуміли, що якісь речі ми можемо робити, і почали це робити, а якісь не можемо.
Наприклад перекис водню. Він в Україні виготовляється 3%-ний. Ним обробляються рани. 6%-ний потрібен для обробки сантранспорту чи "носилок", цей розчин добре відмиває сліди крові. Ось цього перекису ми виготовили вже більше 640 літрів. І це все в ось цій кімнаті.
«Ми виробили більш ніж 15000 гемостатичних губок це більш ніж 7500 зупинених кровотеч та врятованих життів»
- Я чув, що в вас є власні розробки?
По-перше - це гемостатична губка. Для розуміння, якщо турнікет може зупинити артеріальну кровотечу, то гемостатична губка разом із фіксуючою пов’язкою зупиняє венозну кровотечу. Ми її розробили разом із співробітником Інституту хімії поверхні ім. О. О. Чуйка Андрієм Кравченко. Але 3 квітня 2022 року він загинув в боях під Києвом. Тим не менш, його праця живе і ми вже далі удосконалювали розробку.
Через велику кількість випробувань була отримана сама дієва субстанція, яка і була протестована у лікарнях і шпиталях. Зараз це стале виробництво більш ніж 1300 гемостатичних губок у місяць. Загалом, Ми виробили більш ніж 15000 гемостатичних губок це більш ніж 7500 зупинених кровотеч та врятованих життів.
Другий проєкт – виробництво репеленту (засіб від комарів та клещів) UniRep – це дуже потужна формула на італійський сировині вищої якості. Золотий стандарт таких засобів з часів війни у В’єтнамі. Ми зібрали донатів майже на 300 000 грн та залучили фінансування від донорів що дозволило нам виробити 13 200 флаконів репеленту, який все це літо захищав наших військових від комарів, кліщів та інших комах. Цей виріб ми зразу тестували на собі та були впевнені у його якості на своєму досвіді.
- Що у планах на майбутне?
- Так, ми розробляємо свій турнікет UniCAT- для зупинки кровотечі у бойових умовах. Зробили прес-форми для деталей з пластику, провели випробування великої кількості різних строп на силу розриву. Робили це професійно, на базі виробничого комплексу “Скіф Інвест”, який має відповідне обладнання для таких тестів. Ми вибрали необхідні комплектуючі, зробили тестові партії пряжки та інших пластикових частин турнікету, провели всі випробування, але зараз ця робота призупинилася, оскільки людина, яка керувала цим напрямком, пішла на службу в ЗСУ.
Але ми плануємо завершити розробку цього турнікету та запустити його в виробництво. Для цього саме зараз ми шукаємо спеціаліста у нашу команду.
Для тих, хто хоче допомогти волонтерам:
На загальне медичне забезпечення
Юлія Покатова
Mono 5375411413085536
Людмила Булаш
Mono 4441114441343413
Банка «на Медицину».
5375411206182078
https://send.monobank.ua/jar/4G5nhZyjgK
На тактичну медицину
Гайдаш Ольга ПриватБанк
5363542094532786
Гайдаш Ольга монобанк 5375411415434328
На виробництво гемостатиків, репеленту, утримання складів та ургентні потреби:
Приват 4149 6293 5631 8899
Моно 5375 4141 1990 0511
Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/2JtQUCTKSA
РаураІ: unia.ophthalmica@gmail.com
У разі переказу на банківський рахунок:
Рахунок гривні: № UA733133990000026000020203545, ЄДРПОУ: 43980798, ГО «Унія Офтальміка»
Призначення платежу: БЛАГОДІЙНА ДОПОМОГА
