Авторизация
Запорізький військовий Богдан у 19 років зайшов на позиції у Степногірську, де разом із побратимами мав провести близько двох місяців. Через наступ російських військ оборона розтягнулася на 292 дні: за цей час боєць пережив загибель побратима, 16 діб самостійно утримував позицію, а під час виходу пішки подолав 16 кілометрів до безпечнішої зони. Детальніше - «ЗаБор»
Історію молодого Захисника оприлюднила 128-ма окрема важка механізована бригада «Дике Поле». За майже 10 місяців оборони Степногірська Богдан пройшов шлях від військового без бойового досвіду до бійця, який уже міг передавати власні знання іншим.
До війська Богдан прийшов після завершення навчання у будівельному коледжі. Водночас із війною він зіткнувся ще у 16 років: його рідне село Боромля на Сумщині півтора місяця перебувало під російською окупацією.
24 лютого 2022 року хлопець перебував у брата. Спочатку він не міг повірити, що почалося повномасштабне вторгнення, однак вибухи та російська техніка на сусідній вулиці швидко змінили це переконання.
Після звільнення Боромлі Богдан завершив навчання та у 19 років добровільно прийшов до ТЦК. Військову підготовку проходив як в Україні, так і у Франції, після чого приєднався до 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».
Замість двох місяців — майже рік на позиціях
Коли Богдан заходив у Степногірськ, туди ще могла заїжджати техніка. Однак ситуація на фронті швидко змінилася: російські війська просувалися, а шляхи ставали дедалі небезпечнішими. Згодом залишити позиції безпечно не можна було ні автомобілем, ні пішки.
Те, що спочатку планувалося як приблизно двомісячний вихід, перетворилося на 292 дні оборони.
Свою позицію Богдан із 26-річним побратимом, для якого це також був перший бойовий вихід, облаштовували фактично з нуля. Спочатку там були лише яма, накриття, маскувальна сітка та клейонка.
Військові поступово облаштовували укриття та вчилися постійно контролювати обстановку — орієнтуватися на місцевості, прислухатися до неба та розрізняти звуки різних типів безпілотників.
Перші дні, згадує Богдан, були особливо напруженими через постійне усвідомлення, що ворог може спробувати зайти на позицію.
Згодом він навчився реагувати на найменші звуки та краще орієнтуватися у навколишній місцевості. Російські військові перебували настільки близько, що українські бійці іноді могли їх чути, хоча побачити противника вдавалося не завжди.
Вийшли по воду та зустріли російських військових
Одного разу густий туман дав можливість дістатися до джерела по воду. Богдан разом із військовим із сусідньої позиції набрали води та вирушили назад.
Коли бійці переходили дорогу, вони почули крики й сховалися в ямі. Згодом побачили двох російських військових, які рухалися просто в їхньому напрямку.
Українські захисники швидко зреагували та знешкодили противників. Пізніше з радіоперехоплень стало відомо, що після цього інші російські військові не наважилися продовжувати рух уперед.
16 діб оборони наодинці
Найважчим періодом для Богдана стала загибель його побратима. Після цього нового напарника на позицію довелося чекати 16 днів — увесь цей час молодий військовий залишався один.
Він самостійно облаштував додаткове укриття навколо ями та продовжував контролювати ситуацію, попри постійну небезпеку.
Зрештою після 292 днів оборони Богдан отримав наказ виходити з позицій. Дорога до безпечнішої зони також виявилася непростою: разом із побратимами він пішки подолав 16 кілометрів.
Вранці військові залишили позиції, увечері дісталися до пілотів БПЛА, а вже наступного дня прийшли до місця евакуації.
Після виходу Богдан насамперед зателефонував мамі. Під час перебування на позиціях зв'язок із рідними підтримували лише короткими голосовими повідомленнями через рацію — приблизно раз на тиждень.
Після майже року на передовій військовий нарешті зміг особисто повідомити рідним, що живий і перебуває у безпечнішому місці.
Після 292 днів оборони Богдану хотілося найпростіших речей — помитися, одягнути чистий одяг і нормально поїсти. Найбільше, за його словами, він мріяв про бургери.
Нині військовий перебуває у відпустці та після майже року оборони Степногірська повернувся додому — до мами, сестер і брата.
